НОВИНИ
АРХIВ НОВИН
ВАШI ПРОПОЗИЦIЇ
НАША АДРЕСА
Українське Реєстрове
Козацтво
ІПШІ
Вiдвiдувачiв сьогоднi 26.05.2019 : 3
Вiдвiдувачiв з 01.01.2005 : 255100
01001, Україна, Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 11/5
Тел./факс: +38 (044) 2783759
  Новини 06.02.2017    RUS    

Початок першої глави монографії "БОГ" професора Анатолія Шевченко "Знайдено сенс життя людини"

знайдено сенс життя людини                                                                   

 

Людина є складовою частиною живої системи під назвою Всесвіт.

Любов, добро чи зло кожної людини суттєво впливають

на еволюцію живих істот у цій системі.

Саме тому для Творця дуже важливим є духовний стан кожної людини.

(З одкровення автору)

 

 

 

Філософи, релігієзнавці, богослови, віруючі і невіруючі люди упродовж тисячоліть намагались відповісти на питання: у чому ж сенс життя? Для цього вони вивчали інформацію з історичних, наукових і духовних джерел, зокрема, брали до уваги філософські першоджерела, Веди, Біблію, Коран, але відповіді на це питання, яка б влаштовувала більшість, не було знайдено. Автор узяв на себе відповідальність запропонувати пошукачам свою відповідь на це питання, яка б не суперечила інформації з духовних і наукових джерел. Розглянемо інформацію про початок Буття створеної людини і завдання (побажання), поставлені їй Господом, про які говориться у Біблії: «І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1; 26), «І взяв Господь Бог людину, [яку створив,] і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його» (Бут. 2; 15), «І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий» (Бут. 3; 23). З аналізу цих перших віршів можна зробити висновок, що людина була створена для того, щоб «панувати» над тваринним світом, «обробляти» та оберігати Едемський сад, а потім обробляти землю.

На перший погляд, відчувається обмеженість завдань для людини, яка була створена за образом самого Бога. Усі намагання людей відповісти на питання щодо сенсу свого життя, з огляду на ці завдання, не будуть мати повноти. Спробуємо дати відповідь на це питання методом розв’язання зворотної задачі. Для цього розглянемо можливий задум Бога щодо створення нематеріального і матеріального Всесвіту, зокрема людини.

Висунемо революційну гіпотезу: нематеріальний (духовний) Всесвіт принципово не може існувати без матеріального Всесвіту.

Спробуємо проілюструвати це твердження простим прикладом: для існування інформації, знань, любові, життя, які є нематеріальними, необхідні матеріальні носії.

Наприклад, інформація щодо цифри «2» є нематеріальною, але вона може існувати тільки на матеріальних носіях. Якщо цифра «2» написана на папері, то матеріальними носіями цієї цифри є папір і чорнила. Якщо цифра «2» промовляється вголос, то матеріальним носієм цієї інформації є звукова хвиля, яка поширюється у повітрі, а отже, матеріальним носієм є повітря. Цифра «2» може бути передана через радіо, телебачення. Матеріальним носієм цифри «2», у такому разі, є електромагнітна хвиля. Якщо людина замислиться над цифрою «2», то матеріальними носіями цієї інформації є нейронні ансамблі нашого головного мозку. Якщо ми дивимось на свою фотокартку або зображення в телевізорі, то наш образ є нематеріальним, матеріальними ж є носії образу: в одному випадку – фотопапір, в іншому – люмінофор телевізора, або світлодіоди екрану монітора.

Проаналізуємо вірш Біблії: (Бут. 1; 27): «І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх».

         Бог є Дух. Дух є нематеріальним, тому чоловік і жінка, створені за образом Бога, теж повинні були бути створені нематеріальними. Термін «людина» спочатку стосувався матеріальної людини. Але тіло перших людей складалося з матерії як мінімум четвертого виміру простору, значить, цю матерію не можна побачити з нашого тривимірного простору. Потрібно зазначити, що з двовимірного простору також не можна побачити тривимірного. Саме тому сучасна людина не може бачити не тільки Бога, але й ангелів. Людина стала видимою для усіх живих істот землі тільки після того, як була вигнана з Раю, отримала сучасне тіло та переведена для життя у наш тривимірний простір. «І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх» (Бут. 3, 21).

Для того щоб одягнути людей в шкіру, Богу не потрібно було вбивати тварин, Бог одягнув людину в наше сучасне тіло, зокрема, в людську шкіру.

Для подальшого аналізу нам потрібно відповісти на питання: хто є людина і коли вона зникає як особистість? Як усім відомо, сучасна медицина законно може проводити імплантацію будь-яких органів від однієї людини до іншої.

Якщо людині імплантувати від інших людей якісь органи: серце, печінку, нирки, легені, шкіру, то чи залишиться вона колишньою людиною чи ні? І чи на таку людину переходить особистість, тобто «Я», людини, від якої ці органи було взято?

Якщо людині замінити частково, або повністю, нервову систему, зокрема, конкретні нейрони головного мозку нейронами головного мозку іншої людини, стерти стару інформацію і перекачати в них інформацію, якою володіла раніше людина, то людина після операції навіть не помітить, що у неї новий мозок, нирки, печінка тощо. Таким чином можна поступово замінити усе тіло.

Висновок: людина – це не тільки фізичне тіло, це - інформація і знання, які вона накопичила за своє життя і отримала зі своїх генів. Але ця інформація і знання є також нематеріальними. Оскільки особистість «Я» є нематеріальною, то її життя повинно бути вічним, а тимчасовими є носії життя, зокрема, сучасне людське тіло. Після смерті людського тіла, інформація про людину, тобто «Я», з нашого тривимірного простору може перейти на інший матеріальний носій четвертого і «наступних» вимірів простору, зокрема й на ті, у яких теж знаходиться наш Творець. «Ось кажу вам таїну: не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось. Бо тлінному цьому належить одягнутися в нетлінне, і смертному цьому одягнутись у безсмертя. Коли ж тлінне це вдягнеться в нетлінне і смертне це вдягнеться в безсмертя, тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою» (1Кор.15, 51-54).

Бог є Любов. Перші люди бачили своїми очима Любов. Сучасні люди, які мешкають у тривимірному просторі, вже не мають можливості побачити Бога. «І потім сказав Він: лиця Мого не можна тобі побачити, тому що людина не може побачити Мене і залишитися в живих» (Вих. 33; 20). Оскільки Бог є Любов, то, ймовірно, Він створював Всесвіт і життя за принципами любові. Можна припустити, що у Нього була потреба і в подальшому транслюванні Своєї любові у створений Всесвіт, зокрема, живим істотам. Але, на той час, механізм трансляції Його любові живим істотам Він ще не створив. Йому необхідна була істота, яка б мала можливість прийняти Його любов, відчути, зрозуміти її та передати іншим живим істотам, зокрема, людям. Творець надав створеній людині свободу волі, згідно з якою вона має можливість не тільки приймати і передавати Його любов, а навіть її посилювати, зменшувати, або й зовсім гальмувати в собі.                                                                                                                                    

Ми не зможемо відповісти на питання щодо визначення головної мети життя людини, доки не  дамо відповіді на питання - яка мета щодо створення людини могла бути у Творця? які завдання людина отримала на початку творення, а потім отримувала у процесі еволюції? На основі проведеного аналізу усіх часових періодів творення і подальшої еволюції людства, пропонується наступний висновок: Бог створив людину для трансляції Його любові усім людям, а через людей − усім живим істотам Всесвіту.

Отримавши такий висновок щодо задуму Бога, ми можемо розглянути гіпотезу щодо сенсу життя кожної конкретної людини. Якщо людина з любов’ю ставиться до людей і всього живого, то, таким чином, вона своєю любов’ю посилює силу безмежної любові Бога і цю посилену любов передає живим істотам, зокрема людям. Оскільки свобода волі людини дозволяє їй гальмувати силу любові Бога, то людина, яка її гальмує, поступово перетворюється на злу людину, тому що виконує вказівки темних сил щодо гальмування не тільки любові Бога, але й своєї любові у собі. Такими людьми  поповнюється військо темних сил, яке веде оголошену війну з людьми, які впроваджують у життя принципи любові, духовності і добра. На основі отриманого рішення, пропонується висновок і відповідь на питання щодо мети життя людини.

         Висновок: Основна мета життя кожної людини на Землі – це трансляція і посилення любові, отриманої від Бога, з метою участі  у процесі продовження  творення і еволюції Всесвіту.

Основною метою життя людини, яка добровільно виконує завдання і вказівки керівництва темних сил, є гальмування любові Бога, руйнування Його задумів та впровадження у своє життя і життя інших людей принципів зла та омани.                                                                                                      

Усі інші аспекти сенсу життя людей можна розглядати як допоміжні.

Для чого Бог через Свого Сина врятував від смерті людей, яких Він полюбив? Які завдання, або побажання, повинна виконувати врятована людина? Логічно відповісти таким чином: завдання (побажання) Бога не змінились «…..в Нього нема переміни чи тіні відміни …» (Як. 1,17).

         Людина, яка була в Раю, і сучасна людина, повинні продовжувати виконувати побажання Бога щодо трансляції Його любові і своєї любові людям і всьому живому у Всесвіті. Це побажання стосується всіх людей незалежно від їх віросповідання, конфесійної приналежності, соціального статусу, рівня інтелекту, національності, посад, освіти, професії тощо. Тому ми повинні постійно підвищувати свою духовність, інтелект, здоров’я, щоб не тільки бути ретранслятором любові Бога, але й самим генерувати цю любов та передавати її усім людям і тваринному світу. Чим більшу вагу займає людина у суспільстві, тим більшій кількості людей вона має можливість транслювати свою любов і любов Бога. Але така людина має більшу відповідальність перед Богом і людьми за використання даного їй завдання (побажання) і таланту щодо трансляції любові. Не випадково в Біблії є такий вірш «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12, 48).

На головну сторінку